Бібліотечний урок

Тема:  Село моє – моя колиска

Мета:  Ознайомити дітей з історією виникнення нашого села.

Розширити знання про село, його людей і звичаї, історичне   минуле.  Прививати любов  до рідної землі, до місця де вони народилися.

Обладнання. Ілюстрація « Краєвиди  нашого  села, твори сільських поетів ».

Хід  уроку.

         Діти, як називається наше село? Назвіть повну адресу нашого села. Сьогодні ми з вами більше дізнаємось про наше село,  його виникнення і звичаї.

                   Вірш  « Могильне »

Могильне …

Хоч назва його незвичайна,

Та я вам відверто скажу:

Найкраще село на планеті,

І я ним, звичайно, горджусь.

Бо тут мої мама і тато

І рідні, й красиві місця.

Стоїть біля хати криниця,

Й червона калина сія.

Тут ніжки мої походили

Подвір'я, город і садок.

Тут  мамині руки усе посадили,

Знайомий тут кожний горбок.

Я буду завжди його пам’ятати,

Куди б не завело життя,

Як пам'ять про маму і тата –

У цьому  і сутність  буття.

                       О.П. Хитрук

         У кожного з нас є найдорожчий куточок  землі, який ми любимо  і яким ми пишаємось.

         Для нас це  Могильне.

         Про назву нашого села існує багато  легенд. В ось цю легенду ви  почуєте вперше.

Легенда

Колись на березі маленької річечки жили племена людей. Це були красиві і мужні  люди. На чолі одного племені був вождь Лян, а люди називалися ляни.

         Земля тут буяла різним травами  і квітами. Люди вирощували великі врожаї і жили багато та щасливо.

         Але сталося лихо. Спека  прийшла  на цю райську  землю. Усе  горіло    від  пекучого сонця. Вода висохла. Люди  задихались  від спраги.

         І ось вождь вирішив біля підніжжя гори добувати воду. Сто днів і сто ночей знесилені люди копали землю,  а води все не було. І ось на сто перший день із землі вдарив струм води. Усі раділи. З сусідських  або інших поселень бігли люди і кричали: «Могутні ляни,  могутні ляни!» А долиною покотилося: «Мо-ги-ля-ни!»

         Так люди цього поселення почали називатися могиляки. А село, яке виникло на цьому   місці, назвали Могильне. А на долині, біля підніжжя гори, до цього  часу є криниця і нагадує про минулих предків.

                       О.П.Хитрук

Могильне – це одне із красивих  і мальовничих сіл.

Розкажіть які ви знаєте найкращі місця в нашому селі.

Розповіді дітей про  своє  село.

Про село і красу писали наші односельці.

          Ось послухайте вірш Крайносвіт Ніни  Іванівни

                                 «Люблю  село »

Люблю село, де курка кудкудаче,

Де вранці півень  будить нас зі сну,

Де у дворі на дощик жаба скаче,

Де горобців чути сварку голосну.

Люблю село у тиші вечоровій,

Сюрчання коників у літку у степу,

І силуети вулиць загадкові,

І плюскіт хвиль під берегом в ставку.

Люблю,  коли в селі жнива наспіють

І вітерець із поля принесе

Дух колосків, що ген під сонцем мліють.

Ці відчуття дорожчі над усе.

Люблю селян, що трудяться у поті,

Свій чесний хліб гостям  кладуть на стіл,

Дітей, внучат виховують в роботі,

На толоку спішать в сусідський  діл.

Люблю село, хоч виросло у місті.

Усе тут щире – люди і земля.

Без  інтернету знаємо  всі вісті:

Хто  одруживсь і де вже є маля.

Люблю село у дощ,  у спеку, в хугу,

Люблю удень,  надвечір, уночі,

Люблю уранці з сонечком над пругом,

Коли весь світ мов зітканий з парчі.

Люблю село. Гніздяться тут лелеки,

Зозуля людям лічить много літ.

В село до нас  вертаються здалека

Всі, хто зберіг  Тарасів заповіт.

З якою великою Любов’ю  описане село і те як живуть і трудяться люди у селі. А як писала у своєму вірші село Наташа Горобець. Вона народилася  в  Могильному  і для  неї воно святине.

          Послухайте  вірш  « Моє  село ».

                                            Моє село

Моє село! Перлинонька  срібляста.

Ти – найрідніша  батьківська земля.

І зелен гай, і озеро пречисте,

Й вишневий сад, вечірняя зоря …

Я так люблю замріяно  блукати

У розмаїтті  трав твоїх густих

І на світанку з небом розмовляти

В оточенні зірок його блідих.

В твоїх полях ми бігали й ховались,

Аж ввечері  додому повертались

В заплетених у коси колосках.

Хати біленькі тонуть у садочках,

В гаях розквітлих і в малих лісках,

Стоять, немов огорнуті віночком,

У світлих, зеленавих пелюстках.

Для мене ти – розгойдана колиска,

В твоїх руках я швидко підросла.

І по твоїх стежках втіка дитинство

На жвавих, босих і малих ногах.

Зажди було, тепер є й завжди будеш

Для мене ти святинею, село.

Твою красу ніколи не забудеш,

Хоч скільки б років і віків пройшло!

Наша поетеса Галина Берізка закликає нас любити село.  Пробувши десять років на заслані в Сибіру її любов до України не згасла, а розквітла ще з більшою силою.

         Послухайте  її вірш « Люби село ».

Щоб більше дізнатися про наше село,  історію його виникнення  ми запросили на наш урок  Василя  Григоровича  Дерезовського. Він директор краєзнавчого музею Василь Григорович не народився в нашому селі, але  мабуть  трохи більше за всіх він полюбив його. Мабуть трохи більше за всіх полюбив його людей,  тому по краплинці  він багато років збирав  матеріали про історію  нашого села, його людей і звичаї і створив краєзнавчий музей. Пізніше він написав ще книги про наше село.  В цьому його велика заслуга. Одна з книг «Моє село Могильне »

         Розповідь Василя Григоровича про книгу.

 Споконвіку  так було у селі.  Батько будував хату, садив садок, копав криницю. А мати прибирала подвір'я садила квіти, вазони, щоб вікна виблискували різними барвами і прибирала хату, як писанку. Працювали з ранку до ночі, дбали, упорядковували садибу, щоб бігали по подвір’ї   діти і онуки  і пам’ятали про них.

         Так було, так є і так буде завжди, допоки буде жити село.

Хоч село зараз і вимирає.  Всі йдуть у міста. Але можна забрати людину  з села, а село з людини  забрати  не можна. І тому із рідних куточків завжди поспішають до своїх рідних місць, у село люди. Бо вони родом із Могильного.

ІІІ.  Підсумок уроку.